В обіймах
І в цих обіймах нас чекає смерть,
Ти знаєш, її нам не минути,
Гудуть сирени, кров кипить,
А через тривогу крижаніють руки.
І між цих сирен я чую тільки твоє серце,
Воно тріпоче й плаче, як і душа,
Вона й сама не пізнала ще цього життя...
Чого ж кати так швидко його рушать?!
І я під цю мелодію людських смертей,
Сам зізнаюся в тому, що люблю,
А твої зелені очі з усіх отих очей —
Єдині кого в ці хвилини я гублю.
І наші пальці переплетені цілком,
Тіла, що разом прижалися до бетону,
Знайдуть обох, в обіймах цих,
Розбираючи стіну холодну.
Подумають, що я любив якийсь час
І вітер зашумить, як років десять тому,
Засвітить сонце, але вже не зігріє нас,
Ми не повернемось більше додому.
І не дізнаємося ми, що ж таке спокій,
Бо тривожать наші душі знов і знов,
А у твоїх зіницях бачу я свій докір.
Вже не відпущу руки. Куди б я не пішов.
І в цих обіймах гріє нас любов,
І в цих обіймах кричить на нас неспокій...
