У тиші, де поранені мовчать у слуханні
У тиші, де поранені мовчать у слуханні,
Пролісок — символ, позначений кров'ю.
Та тканина в землі, що тліє в зітханні,
У світлі весни стала сяйною росою.
Війна. Її мета загадкова, як і сама природа,
Але в серці кожної битви — свій власний хрест.
Їх тіла вже накрила снігу прохолода,
А тінь надії висуває свій власний протест.
Промені сонця єдині, хто розуміє мистецтво війни,
Вони освітлюють картину жорстокості й жалю.
Кровожерливе полотно, де зникають орли,
Усвідомлює свій шарм у нотах, чутних лише скрипалю.
Серце кожного бійця — це клаптик землі,
Де вони віднаходять своє почуття.
Вогнем омиті, стоять двері раю в імлі,
Куди їх душі відправляються у небуття.
Більше немає місця тлінню,
Бо кожен із них лишив свою тінь.
Вона догорає у весняному промінні,
А сонце жадає нових життів шепотінь.
