Ти знаєш, іноді важко буває
Ти знаєш, іноді важко буває
Сидіти самій у морозній пітьмі,
Думками ділитись щовечора з чаєм,
На аркуші викласти рими сумні.
Як бачити важко життя епізоди
Твої і мої. Благаю, пробач!
Я згадую іноді свої “пригоди”,
Я згадую днів своїх жалісний плач.
Як важко було з самотою заснути.
Ми в ліжку удвох: я і вона.
Вона пила мене й не давала забути
Того болю солодкого,пила до дна.
Вона пише вірші, і до ранку, буває,
Як вкусить, то вже не відпустить.
Ламає і душу усю вивертає,
Та знає,як боляче,тисне і крає,
І мить зі сльозою не впустить.
Залякала!
І зникла.. І знов повернулась
Заблукала чи звикла?
В брехні захлинулась.
Заховалась в мені,
У душі глибині
Й говорила зі мною вона в тишині.
Як важко бувало нічого не знати
І мовчки кричати,до болю благати,
І погляд на землю самотньо спускати,
Хотіла ще марно я щось врятувати.
Ти знаєш, самотність мене не жаліла,
Топила мене у собі і топила.
Напевно,мене лиш одну так втомила,
Так гірко й надовго мене полюбила.
Я кожного разу додому верталась
Й мене зустрічала кімната пуста.
І кожного ранку я знов прокидалась
Закрита,забута щоранку не та..
Як важко бувало в вікно заглядати
І вітром розсіяти свої думки,
Як важко бувало від люду ховати
Страх у душі і тремтіння руки.
20.07.2013
