Ти міг лише говорити
Ти міг лише говорити
Розкидатись високими фразами
Та гучними обіцянками
Ти міг змусити тонути
У наші космоси і галактики
Я вміла слухати і вірити
Довірливо й наївно
Не задумуючись про завтрашні світанки
Та після кожного речення ти зникав
Як зникають антарктики
Я божевільно намагалась відшукати реліквії
Як доказ що мені не примарилось
Що я ще при пам’яті
І це не мої ефемерні релігії.
Хотіла справді хотіла вірити
Та після слів була лише тишина
Що як ехо відбивалась в моїй порожнечі
Твої літери нахабно викрадали чорнила
Мого скінченного буття
Я здаюсь, мені шкода лише намарно списаних аркушів
Нехай вони краще згорять до тла
А я йтиму далі як і до цього
сміливо і гордо йшла.
