Темна вежа
В моєму храмі
підземні кімнати,
ще глибші,
ніж я вважав,
як далеко спускається вежа? –
поділ відбиває в собі небеса,
і кожна нова келія
тримає в собі голоси,
крізь прочинені двері – кричать,
осідають на стінах вологою,
чи це вибухає печаль
з мого рота в обличчя нового свічада,
туманно в очах,
я спускаюся сходами
крізь підлогу,
вивчаю сопромат по нотах
у будові без початку та кінця,
центруючи будову камертоном
серця, винаходячи музику в шумах
таємних коридорів й потаємних келій,
прокладаючи струмінь хребта
в спіралі цитаделі тіла в тілі, в тілі, в тілі…
…міст через вічність, до себе
від рептилії, і далі,
аж наскільки вистачить життя,
без цілі, просто граючись,
як хвилі з берегами граються,
заради миті, коли є краса,
і усмішка в свічадах,
і мерехтить від того,
мов свічками, храм…
