Так буває Кому яке діло
Присвячується українським жінкам-заробітчанкам
Так буває…Кому яке діло,
Що на небі всі зорі – чужі,
Що хворіє частіше не тіло,
А частина твоєї душі?
Хтось зігріється в рідних долонях:
Не важливо,хто саме – не ти,
Бо тебе розділяють кордони,
Мов колючі тюремні дроти.
Ти несеш у руках цю спокуту
Між далеких чужих берегів,
Неможливо на хвильку забути
Цей,тебе поглинаючий біль.
Відлітають у вирій лелеки:
В їхніх тінях ти бачиш себе.
Ти – далеко…Занадто далеко,
Щоб прийняти чуже за своє.
Люди-судді казатимуть:”Винна!”
Та цьогО не відчує ніхто,
Що платитимеш ти не грошима,
А частинками серця свого.
Бо сказати воно не уміє
І говорить так часто слізьми,
Що хворієш ти зовсім не тілом,
Ти хворієш своїми дітьми…
