Табор
Додолу тягнеться промінь,
До вогнища подорожній.
Немає в чужому домі
Притулку душі тривожній.
Немає такого міста,
Де змога табору жити.
Жбурляє осіннє листя,
Як душу у вир, за вітром.
Душі не потрібні крила,
Коли своє відлітала.
Відтане з весною брила,
Та, певно, уже розтала...
Вирує одвічна пісня
За табором над водою.
Вінчає народ свій пізній
З дорогами і бідою.
З халупами і шатрами,
З розлуками та вітрами.
Співаючи, кличуть Бога,
Як діти гукають мами.
... У світлі вогнів червоних
Двоїться пряма дорога,
Веде у таємні схрони,
Де Каїн тікав від Бога.
І вірять заблудлі діти,
Що в Бога - циганська вдача,
Що він, на хресті убитий,
Із ними у такт заплаче.
