Свій хрест
Навчилась з часом звикати я до болю,
Як пташка в клітці, яка мріє все про волю.
Навчилась я радіти ще маленьким крихтам щастя,
Що після смуги чорної, коротка біла раєм здасться.
Навчилась ще співати у неволі,
І дякувати Бога за дарунки долі.
Й за те, що прокидаюсь зранку і я жива,
І маю змогу я комусь сказати добрі й теплі ще слова.
Й що хліб черствіє, а душа моя, що ні,
Й що серце любить і горить в блаженному вогні.
Й що падаючи вниз, знаходжу сили встати,
Що можу чути, бачити, а також відчувати.
Прощати ближнього і камінь за душею не носити,
Й що не боюся бути меншою й пробачення просити.
Що не люблю брехню солодку, а правду лиш гірку,
Й що можу я сказати, що теж живу в гріху.
Й що ще зніму сорочку й як треба, то віддам,
Поспівчуваю друзям, а також ворогам.
Себе як віддавати — то тільки до кінця,
А брати я лиш можу із пальчика мізинця.
Тепер я зрозуміла — у кожного свій хрест.
Він даний нам Всевишнім і волею небес.
І я щаслива Боже, що є у мене Ти,
Я все в житті здолаю, Ти тільки лиш світи.
***
