Сум обіймає наче сон
Сум обіймає наче сон,
Бере в облогу, серце крає.
Рве душу на шмати полон
З якого виходу немає.
Тривожить розум давнина
Де молодість, надії, мрії.
Де не вітала сивина
Зі скронь як данина софії.
Назавжди зник минулий час,
Не втримати, не повернути.
Запал палав, горів і згас,
Яскравість сяйва не забути.
Та попіл трохи ще димить,
Бажання жити сповіщає,
А сум ятрить, болить, щемить
І все щільніше огортає.
Життя минає та не та
Біда що вже могилу бачу,
Біда що є в нім простота
Яку ніколи не пробачу ...
19-20.06.2020
