Сторіччя
це не кущ - це життя
на гілці старе й молоде
дріботить зелене буття
а інше бліде й скрутне
але все шелестить одним покривалом
сорока збирається в глуб
у неї гніздо там, за тим провалом
і дванадцять сороченят, що тільки голуб
ми на подобі листків
народжуємось і помираємо
на одному кущі сторіч
ми молимось і благаємo
але будемо чесними, від того життя
ми в’янемо і опадаємo
на старті бруньки ми, хто тільки злічить
до фінішу дійдем, так іронічно
як дитя нас не зірве, не зімне й покалічить
як ті дощ й буревій не будуть довічно
але що не роби, ми безсиллі перед зимою
просвітом весна покаже обличчя
забудеться доба за добою
почнеться нове сторіччя
