Столиця
Так як проміння сонця падає з висот додолу,
З усіх доріг завжди ми повертаємось додому.
Там, де цвітуть і мальви і ромашки й маки,
Там, де живуть нам найрідніші люди − батько й мати.
І лише тут Ти можеш бути сам собою,
Вдихати ранки з чистою сльозою.
І не по порціях − на повні-повні груди,
Бо тут живуть і найдорожчі і найрідніші люди.
Тут ранки, дні і вечори в узорах мами,
Це полотно, що вишивалося роками.
На ньому і молитви мами й сила тата,
На ньому будні в мозолях і з хлібом й сіллю свята.
У цій країні є своя столиця,
Це − радість, що випромінюють щасливі лиця.
І поки квіти ще цвітуть й стежки не заросли ще бур’янами,
Спішіть, летіть і приїжджайте Ви до тата й мами.
***
