Сьогодні – мій останній із листів
Сьогодні – мій останній із листів:
без докорів, без сліз і звинувачень.
ВпізнАєш почерк серця між рядків,
бо всі слова тепер не мають значень…
Пробач мене,що в люту заметіль
я зігрівалась спогадом про тебе,
пробач широкі обрії надій,
які собою закривали небо.
Пробач,що не твоя і нічия,
що зачиталась на чужій сторінці,
що йшла до тебе все своє життя,
а перейшла дорогу іншій жінці.
Що зірка долі не вказала шлях,
а час стікав, мов дощ по парасолі,
що передбачити я так і не змогла
сумну кінцівку повісті – не доля…
Ще мить і ляже осінь на поріг
і,наче трави, спогади зітліють,
в яких хотіла я, а ти – не зміг,
в яких були з тобою ми щасливі…
Ну от і все.Колись чужа рука
закриє пережиту нами повість
й перегорне листки календаря,
де я пройшлася по її дорозі…
