Сині тіні бредуть із Дунаю
Недалеко від Братислави
Я одержав твого листа.
Спалахнули усі переправи
І немає уже моста.
У минуле, у наше, в раннє,
Де були тільки ти і я.
Чую — інше якесь кохання
Вже шепоче твоє ім’я-
Вийшла заміж. Втомилась чекати.
Скільки можна! Літа і літа!..
Ти солдат, тобі, може, вмирати,
А я, знаєш, іще молода.
Сині тіні бредуть із Дунаю,
Я виходжу назустріч їм.
Надвечір’я чуже обіймаю,
Надвечір’я зову своїм.
1945, Прага
