демони в голові
кричать
верещать
не дають спокою
топлю їх в алкоголі
раз за разом
щоб не чути
щоб забути
та згодом
тиша
запанувала
в думках
демонів більше
не чутно
зникли кудись
наче й не було
дивна якась
пустота
незвично без них
без криків тих
чи не почав я
скучати за ними?
за тими демонами
що так довго мучили
звик до них
до їх криків
до болю того
що приносили
може час
змиритись з ними?
прийняти їх
як частину себе
не тікати більше
не топитись в чарці
а зрозуміти
і прийняти
бо демони ці -
лиш зеркало
моїх страхів
і бажань
час прийняти
демонів своїх
не боротись більше
а співіснувати
взяти контроль
над життям своїм
без оманливої
розради в пляшці
