Рубіж
Знов цей рубіж.
Я стільки раз уже до нього долітала.
Хоч як не намагалась й не здавалась -
Та кожен час зривалась, падаючи вниз.
Як обережно я ту перешкоду розглядала...
Вивчала відстань, свій розбіг і подув вітру,
Та врешті-решт – я вкотре висоту втрачала
І падала додолу, наче листя.
Йшов час, забиті рани лікувались швидко,
Я знову підлітала до небес.
Цей раз уже неначе вистріл
Хотіла подолати цей рубець.
Знову вниз…
Знов темний ґрунт, і знов холодний іній
Проймав пошарпані вітрами крила.
То може скласти їх і сісти тихо на карниз?
День-ніч-чергові місяці.
Загоєні останні нерви.
І я потрохи, може геть непевно,
Злітаю вгору, Боже поможи.
Обрій малює той знайомий виклик,
Наче до нього всі мої шляхи ведуть.
Це, певно, планка всіх моїх обмежень.
Чи маю шанс їх вдало обминуть?
Надія ще живе, у м’язах чую досвід.
А ще відлунням в пам’яті лунає біль,
Складусь на долю, мій підхід дорослий –
Просити в Бога звести мій маршрут.
