Про наших, своїх героїв...
«Наші, свої герої…»
Складності війни, а ми згубили зерно правди. Ми спробували його відшукати, настав час збирати каміння. В межах труднощів важко утримати істину. У простоті слова та діяння народиться істина, як у вірші Івана Франка:
«Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.»
Ще з далекого 1880-го року ці слова, а сьогодні б їх у вуха та уста. Обговорити тему сучасних героїв мені вдалось із Світланою Вітер керівником туристичної агенції «7 вітрів» та безпосередньою учасницею волонтерського руху, що власним поглядом переживає події нашої країни. Наша розмова почалась із чашки кави та її слів:
«Та війна змінила нас. Та важливо не забути про солдатів, не дати собі слабинку, упустити щось, бо момент застою спричиняє зневіру. Як людина не може бути патріотом своєї країни?»
Тіна: Пані, Світлано, але зараз важливо допомагати і підтримувати один одного. Але ця підтримка часто на словах у політиків?
п.Світлана: Є така одна історія, про біженців і один готель у нашому місті, люди з якими я конкретно працювала. В мене була проблема аби допомогти знайти квартиру на час для цих людей, я шукала її в Стрию, бо у Львові це проблематично – дуже дорого. Допомогли ми пані Ренаті на деякий час з житлом. Це і є приклад коли наші люди повіривши владі, насправді очікують що ними будуть займатись тут та вирішувати їхні проблеми. Насправді одне діло коли приїздить одна сім’я і ій допомогти, а коли справа йде про 50-ть сімей? Пусті слова та обіцянки з екранів телевізорів…
Тіна: Мені здавалось, що наша молодь живе у складних часах сьогодні. Бо при радянському устрої все було простіше, може щасливіше, період життя?
п.Світлана: А якби зараз вам забрати вашу приватну власність, все б позабирали як колись? Зараз б ніхто на це не пішов. Все відносно. Ми, старше покоління, хочемо змінити Україну теж. Молоді люди часто є дуже негативно налаштовані і я боюсь, що з «затягуванням війни», щоб солдати і молодь не розчарувались.
Я не можу говорити з солдатами, бо я хіба дякую їм за те, що вони роблять словами чи віршами. Ми молимось за них. Моя подруга волонтер, з якою ми на майдані познайомились, насправді гордо може підійти до воїна із словами «Ви наш герой, наш захисник» і ще додає вона, що вже у такому віці коли не соромно обняти і поцілувати з вдячності.
Перед Великоднем ми трохи зробили для наших хлопців свято, підготували для них паски, аби вони трохи той дух відчули у Дніпропетровську (Дніпрі). Їх треба підтримувати тих хлопців. Але наскільки оптимістично налаштовані солдати і вірять у перемогу! Я ніколи не чула від Руслана Філіпсонова, який зараз важко поранений, врятувавши 6-ох людей, аби він не вірив навіть у свою перемогу зараз у лікарні. Хочеться взаєморозуміння та підтримки. Готували документи для іноземного лікування Руслана, що потребували перекладу, а навіть ті нещасні 400 грн. прийшлось заплатити. При тому людина добре розуміла всю ситуацію в якій знаходиться поранений. Чому людина не є патріотом своєї країни? Я того не розумію.
Тіна: А як щодо інших хто не вірить у перемогу, нашу боротьбу?
п. Світлана: Я якось летіла літаком з Лондона у Київ. І зі мною летів моряк, а ми три години з ним розмовляли. І він упевнено говорив, що це все з нашого боку ця війна. Ну ще ми б години дві побесідували, і я б його переконала. Потрібно розмовляти і старатись пояснити. Відстоювати себе. Ми вже сил чого не маємо? Бо в нас ті самі проблеми, що у всієї України. Фінансові труднощі, проблеми з працевлаштуванням. Ми втомились були так жити...
Зараз от гарна ідея з об’єднанням волонтерів і коригуванням їхньої роботи. Хлопців наших потрібно підтримувати. Ще згадаю собі як 21 січня на майдані і різні думки в голові, страшний мороз і думаєш - а чи не поїхати додому. Чого тут стояти? Але як піти – ми ж разом тут за одне. За своє краще життя.
Тіна: Як щодо національної ідеї? Як мене питають, то я завжди кажу, що національна ідея - то є ті молоді люди – то є ми. Наше майбутнє - то національна ідея.
п. Світлана: Ще одна історія я і моя онучка в аеропорту «Бориспіль» 13 грудня 2014 року, тоді ще люди жили своїм життям і політична ситуація їх не торкалась. Під час контролю вона запитала чому пан, що перевіряв у нас документи розмовляє російською. А він відповів, що у нас дві державні мови. Я не могла цього поясниці онучці, проте відповіла йому, що вона його не зрозуміла. І лише тоді він сказав: «Всього доброго вам! Бувайте!».
Ми самі винні, бо інколи загострюємо, а це не потрібно робити. Ділити себе по лінії кордону і по приналежності, бо ми всі українці. У нас у всіх одна потреба жити у добробуті і свободі на своїй землі. Чому людина там у «верхівці» не може подумати, що матиме більше якщо підніміть економіку і посприяє суспільний добробуту. Коли в нас буде така партія, що розумітиме – народ України є важливіший за бізнес? Приклад Віктора Януковича наочно.
Якби з кожної сім’ї взяти по солдатові і ніхто б не сміявся «били, недобили» по кафе! Всі б розуміли цю ситуацію, всі потреби…Якою є війна і як наші хлопці захищають мирне життя? Якщо б кожна людина хоча б допомагала молитвою, а не дивилась телевізор і вболівала… Повірте були б зрушення...
Тіна: Чи є в нас проблема із формуванням нової суспільної еліти? Можливо через відсутність історично еліти в Україні або через її слабкий вплив на сфери суспільно-політичного життя – «ми маємо те, що маємо»?
п.Світлана: Зараз прийшов час глобальних змін, якщо у 2004-році ще не було достатньо готове покоління до змін, а і воно ще не підросло… Треба бачити ті запалені очі молодих хлопців та дівчат, що були на майдані і що зараз воюють. То і є наша нова еліта. Пам’ятатиму завжди того хлопця, що просто три дні ночував під ялинкою в холоді, аби буди і допомагати в оточенні диму з шин і глибокої віри у світле завтра.
Тіна: Дякую за бесіду.
Політика та стратегія "решток"- залишків минувшини, як старий сморід віє з півночі...
Як одна людина - з холодними пустими очима може правити половиною сучасного світу? Ще діє вишкіл старої і добре відомої "залізної завіси", яка під загальним "благом" розуміла рабство братерських народів. "Рештки" втрачають актуальність із зародженням відродження загальної національної ідеї, попри штучно створені перешкоди на шляху до свободи! А в нашої війни свої нові - наші герої. Не всі їх імена відомі пересічному українцеві, але вони пам’ятають запах горілих шин і звуки куль, що розсікають повітря. Каштани у Києві цвісти будуть інакше, бо навіть їм не забути. Може нові імені героїв не всіх впишуть у підручник з історії для школярів. Але може ми дійдемо до того, що він стане єдиним на всій нашій землі, на славній Україні.
Вірш Світлани Вітер:
«А небо Україна плаче,
Сини дають присягу.
І ти ,стоїш, юначе,
Під українським стягом.
Десь мати зажурилась,
Вмиваючись слізьми,
Ох скільки напросилась,
Благаючи не йди.
Не йди, не йди,синочку,
У мене ти єдиний,
Мені ти більш потрібен,
Ніж неньці Україні.
А син лиш посміхнувся,
Й цілує руки мами,
"Не треба було, ненько,
Мені піснів співати..."
Що "Там під Львівським замком
Син героєм став,
Він за Україну
Голову поклав".
Сама мене навчила
Любити Україну,
І знаєш: я - це сила,
Такий я не єдиний.
А десь там за Дніпром
Стоит другая мать,
И говорит:"Сыночек,
а может подождать?"
А он ей улыбаеться и
Смотрит ей в глаза:
"Не ты ли мне говорила,
Что ето родина моя"
Не ти ли говорила,
Что ето Родина моя,
Я здесь родился, мамо,
И здесь мои друзья.
Я украинець, знаэш,
И правда тут моя.
А небо України просить
Синів, що дали присягу,
Верніться всі живими
І з українським стягом.
Приклоняємося вам наші герої за мирне небо…
Тіна Карабанович,
Львів 2015
