Поміж ліхтарів, що більш не загорять
Поміж ліхтарів, що більш не загорять
І старих дерев, що завжди дарували спокій.
Втонула, сонцем вишитая гладь
І я тону, бо навряд чи вже здоровий
Під тим, що так ненавидить хотів,
але лиш тут ніхто не сміє турбувати.
В темряві ледь чутно тиші спів
І я лишусь, щоб шану їй віддати.
Посеред життя чи хоча б посеред ночі
Я чую завжди розповідь одну
"Хлопчина жив та смерть собі наврочив,
бо часто слухав мертву тишину".
