Покута
Стікає крапля по підвіконні,
Журба в душі тільки зростає.
Та хіба ж я винна у тому,
Що серце щиро кохає?
Опадає листя на деревах,
Злива починається стиха,
Та не бачила у мареннях,
Що нароблю стільки лиха.
Печаль на арфі душі грає,
Очі сльозами затікають.
І коли його запах вдихаю,
У серці квіти розквітають
Осуд, крик, плач, образи,
Виведуть разом на розстріл за руки.
Очі, мов море, кричатимуть фрази,
Груди будуть повні покути.
