Поезія
Ти відійшла на пʼять хвилин, а я вже встиг
в умі прожити все життя з тобою,
хоч ти не впевнена в мені, та й я не з тих,
хто йде життям залізною стопою.
Ти відійшла на пʼять хвилин, і я забув,
якого кольору були у тебе очі,
якщо я знов в них зазирну, то що знайду, в
яких ти вимірах ховаєшся щоночі?
Я загубився би з тобою посеред
проміння, що приходить зі світанком,
але на кожний крок, що я роблю вперед,
ти робиш два назад у цьому танго,
тому відходиш знову, і мені
лишається амбівалентна тиша,
яку ділю із тінню на стіні
і Тінню, що стає дедалі глибша,
бо я вже стільки був на самоті,
що сам не міг лишатися і ночі;
як поетично, що страждають саме ті,
хто в юність розбивав серця жіночі.
Хай формула лишається все та ж,
не маєш серця — будеш мати садна;
ні, це не карма, карма є вантаж,
а це — поезія, красива і нещадна.
січень-лютий 2024
