Піщана любов
Хтось варить на кухні ароматну каву, приправяючи моїм улюбленим роком,
Заслуханим до дірок на касеті бездонної пам’яті,
А хочеш, я буду твоєю сліпою Лолітою
В темно-синьому рваному платті?
А хочеш, ми будем гуляти холодними літніми ранками,
Блукати забутими темними переходами,
І будемо підніматись на верхівку пустого будиночку
Старими хиткими сходами?…
Обійми мене міцно, усім собою, я хочу на мить перестати дихати,
Я хочу втонути в твоїй душі,
А потім себе з неї нишком випхати…
На далекі шумні метушливі крикливі вокзали,
На вулиці, брудом залиті і гамором.
Ти тремтиш. Тобі стало, напевно, холодно…
Мені ні. Моє серце покрите мрамором.
Одинадцята тридцять. Мій поїзд. Здригаюся.
Та не треба. Я сама вагона дістануся – не проводь.
Ми так просто з тобою сьогодні загубимось
Серед шуму старечих високих тополь.
Ти себе не картай і думками не зводь…
Все між нами скінчилось, а ми не помітили,
Просто нашу з тобою піщану любов
На всі боки вітри в чистім полі розвіяли.
