"Перша жінка" - Євген Євтушєнко
Любіночки — слівце, що тіше…
На посиденьках, ясна річ,
шепнула ти: «Будь сміливіше…
Зайди під кофту. Там, як піч»,
і запросила в груди… лише.
Ведмідь залякував ланцюг.
Зустріла хата, скрипнув глухо.
" Нас порівняти — я старуха.
Шістнадцять є?" Набравшись духу,
я сдунув з губ байдужий пух:
«Давно було вже… в січні ще ...»,
і золотився меду трунок,
шиплячи у відрі дощем.
Як танцювали мої зуби
по краю гострого ковша,
коли поверх старої шуби
чекав тебе, любити… " Ша! "-
Сказала ти — " Та відвернися! "
— Не відвернувся з потрясінь…
від захвату! — Співай, молися…
сягаючи у неба синь.
Ти погрозила, взявши ступку:
«Без сорому, не зиркай все ж! »,
зробивши у душі зарубку,
переступила жваво юбку,
і трусики, і чобітки,
любові мавка… шал меткий.
Давно вдова, а не дівчатко,
біліша та смуглява десь,
мене розділа, ти… спочатку,
допомогла рукою… днесь.
На пасіці в алтайській хащі
бентежив млості хижий зсув
від щастя; в тебе, не ледащий,
у… всесвіт увійшов — відчув!
Я став мужчиною " сміливо "
на шубі візника… мрій диво!
З отвички боляче в… любові:
п'ять років, як загинув муж…
Закрила очі мимоволі,
його побачивши… чимдуж.
Бджолиним вкритий лоб обрусом.
Мені п'ятнадцять, так, дарма,
уклінна ти, перед Ісусом,
ридала: " Прощення — нема! ".
І він тебе пробачив, знаю,
за те, що люблячи в борні,
склом бідної обручки - раю,
в собі мене лишала, ні?
Всією щирістю рис, тіла,
грудей небаченно тугіших,
ти, наперед тоді хотіла,
щоб я любив тебе - у інших.
