Парасоля
Ховаюся у вірш, немов у дощ під парасолю,
У ці швидко написані рядки.
Не хочу чути я тепер твою останню волю
І як наждак шершавіють думки.
Був час: чекав тебе, як той приблуда,
Любив з всіх сил але сказати не посмів.
Та тільки жалітись нікому я не буду,
Життя можливе й без солодких снів.
І хтозна чи іще коли щасливим стану,
Туга петля здавила серце, ніби вороги.
Лиш вірю в те, що піднімуся і повстану:
З сльозами Богу догодити до снаги.
