п о л и н
п о л и н
в твоїх літувань дзеркала аж занадто глибокі.
лягають на скроні світанків і вечорів –
занурює в повінь і спокій, і зрілий неспокій,
й висока причетність шерхотів-яворів,
й вози-проминання… душі у дорогу лягати,
а серцю вгрузати й випростуватись до межі.
спинися, мій часе, спинись, незникомий майстре,
вдихнути аби пришестя татарських зіль.
вп’ялися ув обрій очі. застиг. знаєш більше,
ніж думаєш. ніж пам’ятаєш. ніж просто болиш.
ти денний. нічний. для дзеркал своїх аж міфічний –
ти дикий. тягучий. глухий ...від межі полин.
