Ореол
Як в тепле літо увірвалась осінь,
Так ранить душу твій холодний погляд досі.
І хоч я звикла вже до хмар, які пливуть по небу,
Та все ніяк не звику жити я без тебе.
Твоя любов була вогнем і дуже гріла,
І я купалася в теплі так, як хотіла.
Я зрозуміла – що любові не буває забагато.
Вона – це ореол, вона, як для дитини, - мама й тато.
***
