Ой не крийся, природо
Ой не крийся, природо, не крийся,
що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чогось так сичі
розридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від суму
вкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно, й серце твоє взолотила печаль,
що така ти ласкава.
А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на Купала…
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон.
Тільки зірка упала…
Ой там зірка десь впала, як згадка.
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі… О, ридай же, молись:
ходить осінь у лузі.
1915
