Обвінчаний із морем дож
Обвінчаний із морем дож
Пив каву на веранді
І білолиця жінка в спальні
Вдихала в сиве тіло жар
Мій доже, хай я й не вода
Хай хвилі мóї закордонені душею
Але моє тепло й любов моя
Належать правом вам, тугою
Все рветься серце з плоті
Мій доже, ви ж не проти
За жінку взяти й до кінця
Що нам залишилось ще світ топтати
Ви мій, а я твоя
Скажи же, доже...
Він би сказав, сказав би
Ковзнув, втім, погляд долу
Там пишними каналами вода
Кляла, пінила, і несла
Його терпку, нещасну долю
