О, я боюсь!
О, я боюсь!
Заплутаному в ковдрі метелику безсилими лапами не прорвати кокон.
Так, я боюсь!
Нитки з волосся і не виголошених обіцянок рвуться, і з простору і часу переплітаються на ешафотний вузол.
Мені до біса страшно!
Тому що я навіщось все ще живий, що зустрічаю новий день, без твоїх рук, але все знову - із думками про тебе.
Той страх ламає кістки!
Тому що з кожним прожитим днем все менше причин чому, ніж причин чому ні.
Від жаху тріщить шкіра!
Каменем на голову, бризками чорнил по стінах - промахнувся повз полотно, експресією люті та відчаю розливаю нитки на стрічки.
Морок розбиває коліна та кулаки!
Щоночі я читаю перед сном казки, яким не бути та не збутися, чекаючи що руки твої чи казкові рядки вбережуть від жахіть та безсоння.
Намарно! Порожньо, гидко і пусто!
Опаленим пір'ям смердить фраза, якою тикаю в зап'ястя, там ж і гашу цигарку в намаганнях відчути знову хоч щось.
Тісно у власній шкурі!
Попри те, що тепла довкола достатньо, я закутий у кригу з відчудження та непрощення, намагаюсь щоночі розтопити її попелом-димом та спиртом.
Чужий серед своїх!
Я втрачаю сон так само швидко, як втрачаю друзів та близьких, мій світ залитий червоним тьмяним сяйвом - але я бачу у відтінках сірого.
Не в той час і не на тому місці!
Я тримаю залишки твого сміху та теплих усмішок під подушкою, на якій лишився відбиток твого чола, я тримаю їх, як в окопі останній патрон - лише для себе.
Важко буває часом!
Чи це ти, чи не ти - не важливо, я спалахнув мерзенним, чорнющим полум'ям фенікса, спалюючи все, що довкола і все, що зсередини, щоб зустрітись з тим всім зранку.
Однову палаю сам!
Крізь щілини на моїй стелі виповзають таргани й сколопендри, прокладають новий Шовковий шлях від помийок усього світу, курсують вздовж моїх звивин та шепочуть нові болі здовкола.
Ти хочеш сховати мій біль!
Я не з тих, що свій біль ховають; особливо коли біль -
це все, що лишилось мені,
це все, що лишилось від мене,
це все, що я бачу у відображеннях,
у світлі, відбитому з неба.
я боюся себе не впізнати,
я боюся прийняти своє тіло за ворога
і стріляти до самої поразки.
я боюся себе не впізнати, і стріляти.
не бачив світу, занедужав -
побачив, все ж, болю я вдосталь.
із болю гартується досвід,
теж з болю - зростає байдужість.
я буду вічно кохати.
я боюся себе не впізнати,
я боюся себе зненацька прозвати
ворогом.
і стріляти
поки не лишиться попіл.
попелу купі - байдуже.
попіл маскує блиску леза поділ.
посмертна багряна калюжа.
