нічого
нічого не буде, нічого і не було,
та хтось чоловічий з твоїм чолом
стоїть біля бару, осмикує рукава
і я роблюсь ледь жива.
подих завмер, наче хтось дав досвідчений хук.
той бере склянку, вона йому валиться з рук.
склянка ущент. я в щелепах німоти.
незграбний. такий як ти.
клон ріже палець, кривавий вкладає до рота.
апогей кохання - завжди скорбота.
уламки, як зорі, виблискують ясним сріблом.
я ж ніколи тобі не була потрібна.
метушня навколо, сиджу без сили.
наче ребра вийняли й розтрощили.
чи спасителі ми собі, чи кати ми -
саме час збирати склянки по атомах.
драма життєва, відьомське бентежне диво
бережи себе тут - бо знов прогнозують зливи.
зійде лють і місто накриє тінню -
задощить відьомське моє коріння.
змиє памʼять твоєї шкіри з моїх долоней…
той на барі собі помасує скроні,
випʼє віскі, вглядиться у скляне дно.
нічого не буде. нічого і не було.
28.11.23
