“Ніч осяяна цвітом яблуні”
Ніч осяяна цвітом яблуні,
Затуманена, мов роса.
Ми розкрилені і роз’ятрені
Піднімалися в небеса.
Понад зорями, понад водами
Пролетіли ми три світи.
А та яблуня за городами
Все світилася з темноти.
А на досвітку ми долинули
До свойого ж таки села.
А та яблуня в даль долинами,
Як метелиця, відійшла.
Де ж те сяєво, що сміялося,
Де ціловані в снах слова?
Все минулося, все розпалося,
Наче гілочка снігова.
***
