Незакінчений
Нічого не пишу, бо нічого казати,
Зі слів вже не виходять ті рядки,
Що змушують щось справжнє відчувати
І сердце клекотіти залюбки.
Жорстка реальність тут і зараз,
Всю душу вже давно вкрав в мене гніт,
Всю апатичність проковтну одразу,
Аби відчути хоч востаннє той політ.
Крил метелика прямо під носом,
Хоч і ім'я цієї дріб'язки - розпуття.
Шкода, що настанови старших - сором,
Що в винуватців бід завжди відсутнє каяття.
