Невже все мало закінчитись саме так?
Рожеві пелюстки тобою подарованих троянд
Сьогодні рівно в шостій ранку тихо облетіли…
Ми довго намагались склеїти любов ,
Ми намагались та в душі того не хтіли.
Я відчуваю присмак солі на твоїх руках,
Ти чуєш, мої очі також, любий, плачуть.
Я змерзла, небо нами випите до дна…
І ці граки…про що вони так гірко крячуть?
Туман клубками стелиться до ніг,
Обплутує нагі дерева павутинням.
Ця мокра сирість дивно пахне, навіть тхне,
Зеленим недоспілим картоплинням.
Ще мить чи декілька німих хвилин…
Я боягузка!..я комусь про це казала…
Все проковтне засніжена зима.
Ти не повіриш,але я тебе кохала!
Ти не збагнеш, як тяжко віддавати
Таке своє давно мені чуже!
Невже отак,скажи, повинно було статись?
Скажи мені! отак?… невже?…
В останній раз складаю цю валізу,
В останній раз прасую твій піджак…
В останній раз востаннє запитаю:
Невже все мало закінчитись саме так???
