• Не вистачає гніву •
Мені не вистачає гніву писати про те, що коїться:
Комусь стріляють в спину, в когось поранене тіло гоїться.
Вона ішла додому з їжею в правій руці, занедбана.
Але російська гнида взяла і вбила дівча під вербами.
Вона плекала матір. Та не ходила, була лежачою.
Тільки російська падла у цьому розвагу вбачила:
Вбила похилу жінку та зґвалтувала доньку безжалісно.
Не передати словом муки кожної жінки-страдалиці...
Вона любила сина – та поховали його під обстріли.
Став він безсмертним в серці, вічним героєм на фарбі постерів.
Мені не вистачає гніву кричати разом з сиреною,
Але занадто відчайдушна поетка, щоб "бути чемною".
Я – вільна українка, щира, наповнена світлом, хмарами,
Росою, літнім грімом, миром; покрита теплом і ранами.
Ти ж бачиш, вибухає відчай, перетворюючись на горе?
В очах роздерте небо, вираз обличчя тепер більш суворий.
Немає сил ненавидіти, опускатись до рівня мразі.
Проте, всі почуття важливі. Гнів – емоція, а не засіб.
Злочинність буде покарана – та близьких нам не повернути.
Я здригаюся, коли чую: "росія", "артобстріли", "путін".
Сховатися від цього жаху, нестерпної невідомості –
Нíде, тому ми йдемо у бій для захисту честі й гордості.
Достатньо волі й віри задля непереможного статусу.
Ми тут не для того, щоб здатись чи в своїй правді вагатися.
Мені не вистачає гніву писати про те, що коїться.
І не діють дурні поради: "вдихнути і заспокоїтись"
Мені не вистачає Слова в абсурді важкої денності.
Та сила України в тому, що влада й народ – у єдності.
05.04.2022~15.04.2022
©Adelis Enigma
