Наш пароль
Зима лиш крок – а тут весна вже плаче,
Малиново-п’янким кипить дощем…
Невже душі моїй отак призначено,
Що погляд їй тавро їдке спече?
Нам кажуть: у що віриш – те і збудеться,
Реальність постає з палких думок.
Тоді я стану затишною вулицею,
Аби щодня ловити твій моторний крок.
Ти кажеш, що сумуєш…Доведи мені!
Як важко зараз вірити словам…
Серця зболілі прагнуть до оживлення,
Достукатись до тих небесних брам.
А там отак одразу не відчинять нам,
Вимога – персональний код від доль,
А ми сплелись крильми, зрослись клітинами,
Оце і є навіки наш пароль.
