Надто сильно...
Сідає сонце, тікає день,
Ти висуваєш теорію:
Моя душа – твоя мішень,
Не перепишеш історію.
Ми сьогодні разом впадемо,
Не випивши навіть кави,
І краплі дощу роздамо -
Для того будуть підстави.
Закінчу все це шапіто,
Просто шукаю гармонію,
Зніму промокле пальто,
Набридла ця бутафорія.
І бігтиме швидко трамвай,
З кінцевою десь за мріями,
Він скаже сумне "прощавай",
Що залишиться з ностальгіями.
Хоч промову кричи з трибуни,
Хоч відгадуй складні кросворди,
Надто сильно натягнуті струни,
Надто ніжно звучать акорди.
© Євгенія Солод, 2011
