Мовчи, тебе читатиму, як книгу
Мовчи, тебе читатиму, як книгу,
Доки зорі обіймають теплий місяць.
Нехай топиться заледеніла крига
О дванадцятій, на тому ж місці.
Обернись – і запалаю новим світлом.
Ти той, кого не зможу відпустити
Та затамує подих навіть літо:
Живу любов так тяжко пояснити.
Стану стіною між тобою і нещастями,
Упаду блискавкою, якщо буде темно.
Розчинюсь у повітрі тихою радістю
На пристань мрій повернемо, напевно.
