«Москвичка» (О. Митяев)
Химерна вдача шле престиж,
Дах - обрій, наче лот;
Сімнадцятий квартал, Париж,
Здригається мрій зонт;
Де жінка ніжна, чи щодня,
Серйозна, тихо йшла
Крізь ранок тьмяний,
Крізь діла,
В вустах її ім'я..
Тим, хто зустрінеться чи ні
Вузьким провулком де,
Не здогадатися:
- Є справи та діла...
Вона колишня хоч,
Російська піддана,
Вона така ж москвичка,
Як була.
Вона колишня, так
Російська піддана,
Вона така ж москвичка,
Як була.
У підданої, так бува,
- квартира кавардак,
А значить, щось в її душі
Напевно, що не так.
Та все ж легкі її слова
Бува погано спить,
А п'є "Столичну", голова
На ранок не болить.
Згадає сон
Про дворики Арбатські, ні,
Вона, у річку,
Справ, позве діла....
Не дивлячись на настрій
Кепський у борні
Вона така ж москвичка,
Як була.
Не дивлячись на настрій
Кепський й у борні
Вона така ж москвичка,
Як була.
Каштани негри продають,
- Конкорд, живий потік...
Крізь лампочок дива, салют,
Безсніжний Новий рік.
Хоч парижани про своє,
Замислившись, з коша...
Різдво зустріне, знову вдвох,
- З подружкою із США.
Наповнить святом весь Париж
Вино французьке, стеж...
А їй примариться Москва
Біліша тла.
Вона горілку п'є,
Бо піддана Кремлівських веж.
Вона така ж москвичка,
Як була.
