Ми забули вже запахи ночі.
Ми забули вже запахи ночі.
Забули вже навіть її шуми,
Забули радість у кожнім кроці,
Забули, що поміж тьмяних будівель бували й ми.
Ми забули звуки нічних вокзалів,
Стукіт коліс і колій, гомін людей,
Дивуємось інколи взагалі де взяли
Стільки споминів і примарних ідей.
Та добре пам'ятаємо страх,
Новини читаємо, наче псалми,
Літак для нас - вже, як ось, птах.
То як же опинились тут ми?
Як же опинились тут ми?
У домі, наповненім кров'ю,
Де потом пахнуть навіть ґрунти,
А дерева шепочуть любов'ю.
Як опинились тут ми?
Тут, на землі, яку називаємо "рідна".
На землі, де дні - від труни до труни,
Оббивка яких далеко не мідна.
Як опинились тут ми?
Люди, що мріяли, вчили, кохали,
Ті, хто не сповна розуму - теж тут були,
Були й ті, хто в'язав килими,
Хто потом зводив кінці із кінцями,
Хто гроші їв на обіди й вечері,
Хто у чужім краї ходив манівцями,
Хто в рідному місті жив, як в печері...
Ми ж забули вже навіть запахи ночі,
Забули вже навіть шуми її...
Забули як це - не шукати ворога в кроці,
Забули що це - не бачить труни...
