Маніфест
- зі збірника "Пісні Самогубців: Рима, біль та журба":
Я люблю свій край,
Та майже Україну.
Обожнюю дім,
Мою маленьку хатину.
Для мене земля
Рідніше держави.
Між ними,
Відчуваю сильну різницю.
Й мудрі то є слова,
Що твоя Батьківщина там,
Де твій дім,
Спокій, друзі, сім’я.
Я відчуваю себе
Зручніше вдома,
Де мене чекають...
Завжди та люблять як є.
Мені майже байдужі
Всі інші люди...
Хоч й прикро за них,
Їхнє минуле, життя, майбутнє.
Ці пусті очі,
Сірі від будення,
Звичайні життя.
Та ламкі від помилок серця.
Бодай вони голі,
Кольорові як ті Жар-птиці
Та все ж сірі.
Пусті у душі.
Для мене скажений пес
Рідніший за нардепа.
Мені сліпий мудріше
Від злого проповідника.
Для мене вони
Не ідоли та не боги.
Так, лише жадібні,
Хитрі жебраки, які дурять себе й людей.
Не кажіть "Слава Україні,
Героям слава!"
Краще "Слава гаманцям,
Та вбивцям пошана!"
Я вже давно не вертаюсь
Очима до телевізора.
Не слухаю,
Не шукаю новин.
Всі крики та воплі
З екранів мені не веселі.
Ти дикі танці....
Вже вони не смішні.
Хотілось, щоб в світі
Було менше дурниць.
Щоб був мир,
Затишок та всім втіха.
Та цього, мабуть,
Ніколи не буде,
Бо люди...
Такі... як є.
