людина вицвітає як квітка на сонці
людина вицвітає як квітка на сонці
й заливається сірим глибоким кольором
то туга
пронизуючи нутро проблискує очима
сірим поглядом повертає в життя буденність
напруга
що створює та сірість для краси
купаючись в росі ранковій на ниточці
що павук ненароком скидає на землю
сміється
і в сірості є своя дика посмішка
найнижчими октавами холоне від неї кров
уп’ється
та посмішка твоїми рисами кам’яними
навіє найгірший дитячий страх на душу
розіпне на хресті твої загадкові мрії
цілуй
ту тугу щоб добріша її посмішка стала
і очі виблискували теплом зі смаком груші
здивуй
ту тугу щоб диво спопелило щось найсумніше
що найімовірніше від жінки до нас прийшло
і навіки зосталось жіночим