Куди від вас усіх тікати?
Куди від вас усіх тікати?
Де мені прихисток знайти?
Чи мені виходу шукати,
За течією чи плести?
Чи,може,скажете ховатись
Від ваших вух і злих очей?
Щоб із думками там зібратись,
І щоб не спати знов ночей.
Щоб,знову,зустрічаючи світанок,
Писала вже останні я рядки.
Читаючи,відчули б наостанок
Тремтіння нетерплячої руки.
Далекі мої думки від вас
Як не стараюсь – не можу зрозуміти.
І в цьому переконуюсь щораз,
Але не бачу сенсу це вам говорити.
Однакові в вас усіх переконання,
Хоч зараз кожен сам по собі.
І маю потаємне я бажання
Показати всіх в одній особі.
Звісно,я пробачення прошу,
Бо виправить мене хтось-таки схоче,
І скаже,безперечно,що згрішу,
Коли насмілюся таке сказати в очі.
Скажіть відверто,кожен з вас
Сказав би: “Так,я особливий”,
Та чи кожен із тих мас
Сказав би правду,а не мрію?
Вулицями знов блукати
У пошуках хтозна чого.
А потім і самій тікати
Від долі поклику свого.
І,наче,такий ти знайомий
До краю,до болю мені,
Та зовсім мені невідомий,
Хоч незліченні тебе знаю дні.
Не знаю тебе ні краплини,
Та можу сказати одне:
По вчинкам судити людину –
Для мене це – головне.
Я можу сказати напевно
І легко тобі довести.
Надіюсь,що це не даремно,
Та все ж,якщо зможеш – прости.
Може,це буде суворо,
Та,все ж,я розмову почну.
Лестоші – то людський ворог,
Та в словах мають міру значну.
Я сутність ту бачу твою,
Яку старанно ти ховаєш.
Зізнайся,в дружньому бою
Таки ти друга свого зрадиш.
Чому живуть такі,як ти?
І в кожного свої закони?
І як далеко нам піти,
Й свої забрать всі заборони?
Тобі все дозволено,думаєш?
А чим ти від мене різнишся?
Силу свою ти видумуєш,
Втратить її не боїшся?
Ніколи ти мене не зрозумієш,
Та й би навряд чи захотів,
Шкода,лиш потім пожалієш,
Що не послухався цих слів.
Таких,як ти тисячі і мільйони,
А мислять усі як один
З сили вийдуть всі ваші закони
В вас обмежена кількість годин.
Все ж,в світі цьому все занадто сіре.
Замало нам нових ідей.
Не вистачає цьому світу трішки щирих,
Добрих,чесних й люблячих людей.
(с) Мілена
07.01.2013
