космос
На місяці тихо, ні вітер, ні шум,
Лиш сяйво зірок, розливається сум.
Дівчатко в піжамі, синій, як ніч,
Тримає шолом, ніби з ним полетить.
А поряд оленя, маленьке, мов тінь,
Дивиться вдалеч, де холод і синь.
Воно, як і вона, мовчить і не спить,
Бо серце у кожного щось та й болить.
«Чому всі далеко?» – питає маля,
«Чому серед зір не знайти тут свій край?»
Оленя промовчало, вслухаючись в тишу,
А місяць сріблястий малює їм мрію.
І очі дитячі, як небо, глибокі,
Вдивлялись у далеч, де зорі високі.
«Мабуть, і дорослі так само сидять,
Дивляться в небо і хочуть літать.
Шукають, чекають, але самі вдома,
Сумують, як я, у світах невідомих.»
І зорі, мов сльози, лягали в пітьму,
Сріблячи шолом і піжаму саму.
А місяць світив, мов старий ліхтар,
Даруючи світові ще один дар.
