холодна роса
Я сиділа сама на мокрій траві, а тіло огортало весняним вітром.
На небі знову світили зорі, ніби даючи надію
На щось глибше ніж є.
Більше ніж є зараз. Більше ніж було.
А було чимало.
І кожного разу, кожнісінького разу доля вдаряла ножем у спину саме в ті моменти, коли руки й так слабли від болю.
І кожного разу ти думала, за що?
І кожного разу й далі боролась, ледь тримаючись буквально за ніщо.
Куди не подивись- спогади, куди не дивись - Люди, від яких так і хочеться потонути Далеко в своїх сльозах.
Та часом той, хто здавалось би нарешті йде- Виявляється найбільше тобі потрібним.
І нічого не повернеш, нічого не вдієш.
Доводиться жити. Жити попри все, що завжди є найважчим вибором.
Та вибір є у всьому.
Лиш знайти його потрібно, і влада перейде до рук твоїх.
Бо ми є більше, ніж ми є. Допоки тіло й кров, не загниє.
