К.Марло В.Шекспір Сонет 42
Любив її як Божу щастя тінь.
ЇЇ, ти, маєш... в чому тут печалі.
Вона сьогодні кличе в "далечінь" -
У низькість від бажань жадану. Далі,
Не буду, втративши любові хист,
Каратися.., можливо й без причини,
А може й просто виріс не на зріст
Тих почуттів - дорожчих слів мужчини..
Її, ти любиш, знаючи про мене,
В моїй любові, що живе з двобою..,
Що зраджувала просто все буденне...
Лиш з іншими, та зроду, не з тобою.
Той хрест важкий нести гріх двійникам..,
Та злодієві честі не віддам.
