К.Марло В.Шекспір Сонет 37
Ти, радість старості не засуди,
Дряхліючий, радієш палко сину.
Жорстокість в щасті не ковток води,
В розраді шлях Фортуни зна провину.
Ми не завадимо підлоті золотій,
Майном згубити ум. Потрібна вірність,
Любов, краса - принцеси кращих мрій,
Потрібні завжди... Часу швидкоплинність
Розділить нас розлукою; коли
Достатку досить..? Досить, я, благаю,
Бо розумію, що життя бджоли
Нікому не помітне, аж до раю...
Там щастя все, належить лиш тобі
Стократно, навіть в радощах, журбі.
