К.Марло В.Шекспір Сонет 33
Гірським вершинам ранок лестить. Так,
Їх луків сяйвом ніжність поцілує,
Як золотом алхімії мастак,
В потворності від хмар.., бо втечу всує,
Призначили, дозволили... Всяк час,
Божественному потураю чітко...
Сховаю хмар лице, що по раз-раз,
Тривожать мрії ранку раю вжитку.
Все ж, сонячно буває у мені.
Прекрасно знаючи про вічні втрати
В години радості, ми й у вогні,
Ще до занурення в пітьму.., крізь "грати",
Земним світилам вибачимо плями,
Бо сонця оберіг, той - що від мами.
