К.Марло В.Шекспір Сонет 30
Думок омріяних не оминеш;
До пам'яті звертаюсь, пам'ятаю:
Для прагнень лиш не вистачає меж
І весен кращих у хмільному гаю:
Оплакана, ти, бажана з тих днів.
Чудових друзів, наче діамантів,
Немає, та журитись поготів,
Бо смерть обрала їх без варіантів.
Підкаже доля все забуте, ні,
Що врахувати, як з любов'ю жити...
Страждання визрівають у мені
В їх честь, до часу, що ховають віти.
Коли про найдорожче стане річ,
Печалі, дивно "меркнуть".., навсібіч.
