К.Марло В.Шекспір Сонет 2
Вже сорок зим візьмуть чоло твоє ,
Глибокі борозни, як сиві мрії,
В твоїй красі прориють... Щастя є
В окрасі юності, бо знають вії
Привабливість. Лахміття не завжди
Бере в полон, але завжди спитає :
"Де ж та краса, квітуча до біди,
Чому печаль в очах... Чи розум дбає,
Пекучий сором, чи війна за зраду,
А часом стресу милість хижих днів,
Змивають пелюстки рожеві саду
В ті зморшки старості... Вже поготів,
Жнуть схожість ту, далеку, що Бог дав,
Щоб не стомився в радощах заграв.
