К.Марло В.Шекспір Сонет 145
"Ненавиджу!" - сказала ти мені,
Мені, що сум пізнав в палкій любові.
Це сказано було у метушні,
У милосердя... є слова чудові.
Брехня, у мову лайку жваво клич,
Лиш серця доброту забудь навіки...
Ти ж, маєш почуття із протиріч...
Життя, слова твої не гарні ліки....
У посмішці майнула щирість.., враз...
І радість вже між нами забуяла...
Мить, - в'ючить мула сумнівів ніч.., згас
Емоцій блиск, - біду не кличе мало:
Ти мовиш.., ні: "Мерщій же грець піди..!
Ненавиджу... Люблю... тебе, зажди."
