К.Марло В.Шекспір Сонет 132
Як мучать, іноді зопалу, нас
Привабливі, чудові завжди очі...
Люблю їх, не шкодують серця час
Їх вогники, бо щастя звуть - охоче,
Днів співчуттям.., де лише зайве зле,
Звуть стійко муки... Вередливі завше,
Як сонце ранком... Ти, мовчиш, та є
Взаємності рум'янець - щастя наше.
Все в пишності доручиш не мені,
Богам - розпутникам... Смеркання зірки,
Та ночі траур згаснуть у вині,
Скорботі слів скоряться примхи з сірки.
Краса, бува чорніше аніж зло,
Що марнотратно в душі заповзло.
