К.Марло В.Шекспір Сонет 127
Красивим чорний колір в давнину
Не знали... - в щасті не набув екстазу.
Та мабуть змінюється все зі сну,
І чорне любим більше.., вже щоразу.
Природа дарувала нам красу,
Жіночість дивовижно станом гарну...
Та колір чорний мрій зібрав ясу
І макіяж фантазій елітарних.
Свята обітниця бува німа,
Бо краще що у всіх жінках, напевно..,
В тих особливих, що в житті катма,
В недоліках приховує, ще й ревно.
Втім чорне личить майже як фата,
Прекрасна ж красотою... - чорнота.
